Незважаючи на значні зусилля, спрямовані на ліквідацію йодного дефіциту, захворювання, що ним зумовлені, – найбільш розповсюджені неінфекційні недуги людства. Ця проблема охоплює 153 країни світу. Нестачу йоду в організмі зазнають понад два мільярди землян, а землі України вважають йододефіцитними на всій території. Тобто Україна є ендемiчною зоною з низьким вмістом йоду в навколишньому середовищi. Мiсцевiсть, в якiй поширеність гіперплазії щитоподібної залози серед дитячого населення першого ступеня сягає п’ять відсотків i більше або 30% i більше серед дорослих, вважають ендемiчною щодо зобу.
Дефіцит йоду: в чому причина
Дефіцит йоду безпосередньо пов’язаний з харчуванням, з недостатнім вживанням йодовмісних продуктів і білка. Тривалий час вважали, що в продуктах рослинного та тваринного походження нестача йоду є лише в гірських районах планети. Звідси пішла концепція «ендемічних районів». Дослідження останніх десятиріч продемонстрували, що нераціональна сільськогосподарська діяльність населення призвела до інтенсивного вимивання йоду та інших розчинних мікроелементів з ґрунту більшості території України. Крім того, широке використання у сільськогосподарській діяльності неорганічних (мінеральних) добрив з високим вмістом солей важких металів, надмірним, мало контрольованим внесенням у ґрунт пестицидів, гербіцидів та інших хімічних речовин «захисту рослин», значне погіршення екологічної ситуації сприяє зв’язуванню йоду у ґрунті з утворенням недоступних для кореневої системи рослин сполук. Наші власні дослідження йодурії та вмісту йоду й селену в рослинній та тваринній їжі мешканців низки регіонів Полісся (Житомирської, Київської, Рівненської та Чернігівської областей) продемонстрували актуальність проблеми йододефіцитних захворювань (ЙДЗ), а вивчення стану щитоподібної залози підтвердило результати інших вчених про невідповідність поширеності йодної забезпеченості розповсюдженості ЙДЗ.
Несприятливу роль у розвитку ЙДЗ останніми роками відіграли значні зміни в характері харчування: втричі знижено споживання морської риби та морепродуктів, багатих на йод, а також м’яса і молочних продуктів, в яких вміст йоду відносно високий. Крім того, в мешканців сільської місцевості та невеликих міст у харчуванні велика доля місцевих продуктів, у тому числі з присадибних ділянок, які в умовах природного йодного дефіциту містять мало йоду або не містять зовсім.
Що призводять до ендогенного зобу?
Основну роль в етiологiї нетоксичного ендемiчного зобу відіграє недостатнiсть йоду в ґрунтi, водi, харчових продуктах, а також вживання продуктів із зобогенним ефектом, а саме деяких сортів капусти, рiпи, турнепсу. Зобогенна дія також властива похiдним тiоурацилу, тiоцiанатам, деяким мiкроелементам. Потрібно також пам’ятати про генетичнi порушення iнтратиреоїдного обмiну йоду та бiосинтезу тиреоїдних гормонiв. Тобто, крім дефіциту йоду, є безліч чинників, які можуть призвести до виникнення ендогенного зобу. Нині стає очевидним, що ліквідація дефіциту одного з мікроелементів не може цілком розв’язати проблему. У значної частини мешканців нестача йоду поєднується з дефіцитом білка, селену, заліза, міді, цинку та інших мікроелементів, які беруть участь у забезпеченні функції щитоподібної залози. Доведено, що дифузний нетоксичний зоб є гетерогенною патологією й у патогенетичному механізмі його виникнення особливу роль відіграє дефіцит есенціальних або надлишок токсичних мікроелементів. Однак дія основного етіологічного фактору може зменшитися або, навпаки, посилитися під впливом інших чинників: якості харчування, санітарно-гігієнічних умов проживання, деяких природних сполук у джерелах водопостачання (тіоционіти та інші), ксенобіотиків антропогенного походження (на селі – пестициди та добрива, у місті – промислові токсиканти), дисбалансу інших макро- і мікроелементів (у т.ч. кальцію, калію, селену, міді, кобальту, фтору та інших), які призводять до порушення включення йоду в клітини щитоподібної залози.
Певне значення для розвитку зоба має генетична схильність. Статистика показує, що не всі жителі, які проживають на йододефіцитній території з однаковим рівнем йодопостачання, хворіють на йододефіцит, а лише частина. Крім того, йодна профілактика (йодованою сіллю, йодовмісними препаратами) не завжди дає запобіжний ефект щодо зоба. На це вказують і випадки захворюваності зобом у сім’ях та серед близнюків. Але реалізація спадкової схильності можлива лише за наявності зовнішнього чинника – дефіциту йоду. За відсутності генетичної схильності легкий та помірний йододефіцит не призводить до появи зоба завдяки адаптаційно-компенсаторним резервам щитоподібної залози. Але за умов тяжкого йододефіциту зоб може розвинутися навіть в осіб без спадкової схильності.
Профілактика йододефіциту
Усі заходи запобігання йододефіциту поділяють на масову, групову та індивідуальну профілактику, залежно від категорії населення, на яку вони спрямовані. Із звичайною їжею людина зазвичай отримує майже 80 мкг йоду на добу, тому є різні шляхи збільшення добової кількості йоду. Основним методом профілактики йододефіциту згідно з рекомендаціями провідних експертів ВООЗ, ЮНІСЕФ, Міжнародної ради з контролю за йододефіцитними станами, а також багаторічним світовим досвідом є йодування солі. Масова йодна профілактика передбачає внесення неорганічних сполук йоду (а саме йодату калію) до харчових продуктів загального вжитку, найбільш розповсюдженим є йодування солі. Перевагою методу є його економічність (витрати на йодну профілактику через йодовану сіль практично невідчутні та оплачує споживач), а також можливість швидко підвищити забезпеченість йодом. Негативним є те, що неможливо досягти рівномірного розподілу йоду у солі в процесі виробництва. Тому не виключений ризик потрапляння в організм людини високих концентрацій йоду (400 мг і більше) або людина отримає незначні дози йоду (менше 50 мг). Крім того, йодат калію як добавку Е 917 використовують у харчовій промисловості, а саме в збереженні борошна (запобігання комкування), тому вживання виробів з такого борошна може призвести до добового вживання йоду 2000 мг і більше. Тобто, вживання йодованої солі або продуктів з йодатом калію не гарантує стабільного фізіологічного отримання йоду. В регіонах йодної ендемії доцільно застосовувати йодовану сіль лише для дорослих. Під егідою ЮНІСЕФ в минулому столітті широко використовували харчові добавки з йодом для збагачення хліба, молока та інших продуктів. Наразі в Україні відсутня йодизація таких харчових продуктів, бо, якщо йодовану сіль використовують у харчовій промисловості, де під час виготовлення продуктів застосовують високі температури: випічка, консервація, ковбаси тощо, то сполуки калію йодиду чи калію йодату, якими збагачують сіль, розпадаються. У кращому випадку втрачається 88-90% йоду. Це щодо хлібобулочних виробів, виготовлення яких потребує температури майже 90°С. Якщо ж проаналізувати технологію виготовлення ковбас і консервів, яка потребує ще вищих температур, то, безумовно, треба передбачати більші втрати йоду. Тому сучасні виробники продуктів ігнорують добавки йоду. Для здійснення цілеспрямованої йодної профілактики потрібні кваліфіковані фахівці – нутриціологи, які б надали людині кваліфіковану пораду з питань індивідуального добору засобів йодної профілактики. До цих засобів, окрім йодованої солі, належить йодована олія, йодований казеїн (йодактив), натуральні продукти моря. Лабораторні дослідження та клінічні спостереження свідчать, що морські водорості, які багаті на білки, полісахариди – біологічні сорбенти (альгінати, пектини, зостерин), вітаміни, макро- та мікроелементи (йод, селен, мідь, цинк, кобальт та інші), позитивно впливають на забезпечення йоду в організмі, зменшують нагромадження радіонуклідів цезію та стронцію, солей важких металів. Споживання продуктів моря необхідно кожній людині. Можна використовувати продукти, збагачені органічним йодом (йодказеїн, синій йод і найкраще – продукти моря (креветки, молюски, морську рибу та морські водорості). В морській рибі вміст йоду складає 800-1000 мкг/кг, у водоростях – від 5 до 900 тисяч мкг/кг, у губках 3,0-3,8 млн мкг/кг. Багато йоду в креветках, кальмарах, устрицях, у риб’ячому жирі. Звичайно, потрібно мати на увазі, що штучно вирощені креветки, молюски, водорості можуть містити меншу кількість йоду, ніж вирощені в природніх умовах. Унікальною природною сировиною для створення засобів природнього походження для профілактики дефіциту йоду є морські водорості – природні концентратори йоду та інших мікроелементів, які містяться в морській воді. Найбільшу цінність для харчової та фармацевтичної промисловості мають бурі водорості.
Отже, забруднення харчових продуктів радіонуклідами, недостатня кількість привізних продуктів, бідність хімічного складу місцевих продуктів харчування, самообмеження населення у споживанні морських продуктів, значне погіршення економічної ситуації в країні, а з нею й купівельної спроможності мешканців призвело до значної деформації раціонів харчування, що разом з дією токсичних речовин (пестициди, нітрати, нітрити, промислові та транспортні токсини і т.п.), іонізувального опромінення та психо-емоційного стресу – до зростання показників загальної захворюваності, і безпосередньо – до хвороб щитоподібної залози. Вживання йодованої солі або продуктів з йодатом калію не гарантує стабільного фізіологічного отримання йоду. Для здійснення цілеспрямованої йодної профілактики потрібні кваліфіковані фахівці – нутриціологи, які б надали людині кваліфіковану пораду з питань індивідуального добору засобів йодної профілактики. Більш фізіологічним є споживання препаратів, в яких йод знаходиться в зв’язаному з органічними молекулами стані.
Тамара ВОРОНЦОВА,
доцентка кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією ТНМУ